Класицизм – літературний стиль (напрям), ознакою якого є орієнтація на античність. Вимоги класицизму: сувора нормативність для епосу й лірики, а для драматургії проголошується «три єдності»- єдність дії, часу і місця дії. (Філософські поетичні декларації Петра Гулака-Артемовського, російськомовна драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка).
Неокласицизм – літ. течія в укр.. поезії 20-х років ХХ ст.., представники якого орієнтувалися на античні традиції та художню практику класицистів 17-18 ст. Неокласицизм – обстоювання високої культури мистецького мислення й досконалість поетичного вираження. Лірика Миколи Зерова, Максима Рильського, Михайла Драй-Хмари, Юрія Клена(новітнє трактування образів античності).
Сентименталізм (почуття) – літ. стиль, який характеризується увагою до внутрішнього світу людини, намагання викликати у читача співчуття до героя (сльози). Яскравим прикладом є повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», «Сердешна Оксана». Сентиментальні тенденції поєднуються з реалістичними прийомами у творі І. Котляревського «Наталка Полтавка».
Романтизм – розвивається наприкінці 18 – початку 19 ст., ґрунтується на новій світоглядній системі, відповідно до якої автор пояснює переживання і поведінку героїв у виняткових ситуаціях з втручанням не лише реальних, а й неусвідомлених, надприродних сил. Фольклорна стильова течія романтизму: «Тополя», «Причинна» Т. Шевченка, «Могила» Миколи Костомарова; історична: «Гайдамаки», «Гамалія» Т. Шевченка, роман «Чорна рада» П. Куліша; громадянська: «Думи мої, думи мої…» Т. Шевченка, «Руська мова» Маркіяна Шашкевича; І. Франко «Захар Беркут»; інтимно-особистісна: «Соловей» Віктора Забіли, «Туга за родиною» Якова Головацького.
Натуралізм (від лат. – природа) – в сер. 19 ст. літ. стиль, який має описувати факти щоденного життя, на основі даних науки визначати його закономірності. Змалювання життя на самовиявах, мовби без втручання автора, життєподібність зображуваного завдяки показу конкретних фактів. Яскравим зразком є «Бориславські оповідання» І. Франка.
Реалізм – зосередження уваги на злободенних (хоч і прозаїчних) проблемах повсякдення.
Просвітительський реалізм як один з етапів розвитку реалізму в 18 ст. представлено творами І. Котляревського «Енеїда» і «Наталка Полтавка», байками Петра Гулака-Артемовського та Євгена Гребінки, оповіданнями Г. Квітки-Основ’яненка.
Класичний реалізм 19 ст. – показ людини у різних суспільних зв’язках. Представники: Т. Шевченко «Сон», «Наймичка», І. Нечуй-Левицький «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Хмари»; Панас Мирний «Лихі люди», «Повія», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля», «Хазяїн»; Іван Франко «Борислав сміється», «Мій Ізмарагд»; Марко Вовчок «Інститутка».
Стиль, характерною ознакою творів якого є псевдоідеалотворення, називається соцреалізмом. (Творення псевдоідеалів за комуністичного режиму, які були дуже далекі від реалій буденності 20-80 рр. ХХст.). Михайло Стельмах, Андрій Головко, А Малишко.
Новореалізм (неореалізм) – літ. напрям 20 ст. виявився виразно в прозі. Показ того, як громадянське життя відбивається в душі й свідомості особистості, тобто психологічний аналіз соціальних явищ. (Представники: Василь Стефаник, М. Коцюбинський, В. Винниченко, А. Тесленко, Б. Антонечко-Давидович).
Модернізм – це нереалістичний стиль, в якому обов’язковим є орієнтація на красу і прекрасне, піднесення творчої інтуїції, ірраціональних елементів. Напрями ХХ ст., що розвивалися на спільній основі модернізму: імпресіонізм, експресіонізм, імажинізм, символізм, новоромантизм (неоромантизм).
Імпресіонізм – (враження), показ не дійсності, а розкриття того, як вона впливає на героя, його почуття і внутрішній світ. Наявний психологізм небуденних моментів з життя героя, відмова від ідеалізації, єдність людини і природи. М. Коцюбинський «Intermezzo», «Тіні забутих предків», «Цвіт яблуні»; О. Кобилянська «Битва», «Він і вона»; М. Хвильовий «Я (Романтика)».
Експресіонізм (від франц. – вираження) – літ. стиль, що мав передавати не стільки враження від дійсності, як вираження авторського ставлення до неї. Новели Василя Стефаника позначені надзвичайною увагою до внутрішнього світу героя, динамізмом у розкритті її переживань, що передаються нервовою напруженою, «рваною» фразою. Експресіонізм відбився на творчості М. Хвильового, М. Куліша, Ю. Яновського.
Імажинізм (від франц. – образ) – літ. течія 20-х років з’явилася в російській поезії (Сергій Єсенін). Засуджуючи футуризм, імажиністи оголосили найголовнішим у творчості образ – від ліричного героя до мікро образу (тропа), тобто це - «хвиля образів». Відхід від класичних віршованих форм до вільного вірша.
Символізм – модерністський стиль, суть якого полягає в поєднанні поезії й музики, створенні яскравих поетичних незвичних образів, які є символічними. Ранні поезії Павла Тичини, поезія Олександра Олеся, поезія Миколи Вороного, Спиридона Черкасенка. Поети наблизили вірші до музики, збагатили інтимно-особистісну лірику.
Неоромантизм – течія модернізму, суть якої в прагненні подолати одвічний для романтиків розрив між ідеалом і дійсністю, в прагненні визволити «особистість у самому натовпі, розширити її права. Леся Українка «Лісова пісня» та «Оргія», Микола Хвильовий «Сині етюди», Степан Васильченко «Чайка», Дніпрова Чайка «Морські малюнки», Василь Чумак «Березневий каламут».
Авангардизм з’явився в 20 ст. і виявляє необхідність новаторських пошуків, які б вели мистецтво на нові рубежі (заперечення закостенілих художніх традицій). Сюди входять такі течії чи явища, як кубізм, сюрреалізм, футуризм тощо.
Сюрреалізм (від франц. – надреалізм) - стильова течія авангардизму 20 ст., що ґрунтується на інтуїтивному (побудованому на здогадках, на підсвідомій здатності розпізнавання істини), несвідомому осягненні світу – найчастіше у сновидіннях, мареннях. (Новела «Поворот», роман «Чотири шаблі»(1930) Юрія Яновського.
Футуризм (від лат. – майбутнє) – літературно-мистецький напрям ХХ ст., що оголосив про необхідність звільнення від «мертвої культури» минулого, у творах слова мають бути замінені знаками і символами, а головний герой творчості має виступати «геній-індивід». Лідером укр. футуристів виступив Михайль Семенко, у 1922 р. в Україні виникла «Асоціація панфутуристів» (Олекса Слісаренко, Микола Бажан), але наприкінці цього десятиріччя український футуризм занепав.
Немає коментарів:
Дописати коментар