Піддавшись впливу такої топоманії та промоніторивши коментарі та відгуки на сайті Оsvita.ua (за кількістю і "якістю" висловлювань), презентуємо свою десятку найбільш резонансних подій 2011 року, що спливає, які викликали бурхливу чи неоднозначну реакцію в освітянській спільноті.
Нагадаємо, що 2011 рік оголошено в Україні Роком освіти та інформаційного суспільства.
Першу сходинку рейтингу таких подій із величезним відривом посідає проведення міністерських підсумкових контрольних робіт у всіх школах країни. Наприкінці минулого навчального року з ініціативи міністерства були надруковані збірники кількох десятків варіантів завдань з усіх предметів для учнів 5‑9-х класів. Діти та їхні батьки доклали неабияких зусиль задля того, щоби придбати оті самі збірники, бо їх промотивували в такий спосіб: купіть збірник – буде вам щастя у вигляді високого бала за підсумкову контрольну роботу.
Потім, під впливом вселенського батьківського галасу й обурення самих учителів, схаменувшись, міністерство спростувало обов’язковість придбання збірників. Зі словами: "Ви нас не так зрозуміли", керманичі міністерства навіть дозволили школам самотужки складати тексти контрольних робіт, але, як кажуть, "поїзд пішов", і весь наклад непотрібних міністерських збірників був успішно реалізований.
Така вдала міністерська піар-кампанія призвела до того, що всі інші освітянські події просто знебарвлюються під випромінюванням збірників контрольних робіт, але...
На другому місці опинився етичний кодекс українського вчителя. У представленому для обговорення кодексі на двадцятьох сторінках детально прописувались вимоги до обов’язкової моральності всіх українських учителів. Прочитавши все це безглуздя, учителі рішуче висловили одностайну думку (подекуди у форматі "не для друку"), бо навіть під час канонізації набожної людини до лику святих на їх адресу висувається значно менше жорстких критеріїв, у будь-якому разі вони більш зрозумілі та виправдані.
Етичний кодекс намагались обговорити та прийняти на освітянському з’їзді, але в останню мить міністр освіти зняв його з порядку денного. У результаті етичний кодекс українського вчителя відійшов у небуття, але, як кажуть, "неприємний осад" залишився (у нашому випадку – на другому місці).
Третю сходинку посідає програма "Сто відсотків". Почалося з того, що міністерство освіти і науки зобов’язало всіх учителів до кінця поточного року подолати комп’ютерну неграмотність. Згідно з цією програмою, учителі мусять так оволодіти інформаційно-комунікаційними технологіями, що робота в банальному Word видаватиметься лише навичками розрахунків у межах першого десятка. Учителям порадили записатись на курси, залучити до такої роботи своїх знайомих, учнів, дітей, онуків. У міністерстві, як завжди, достроково відзвітували про 100-відсоткове оволодіння вчителів комп’ютером на найвищому рівні.
Потім, як уже стало доброю традицією, тим школам, які "не зовсім" упорались, дали строк чи то для виправлення недоліків, чи то для окозамилювання, і на зимових канікулах усім учителям таки бути "з комп’ютером на ти". Таким чином, остаточно стовідсоткова програма має бути стовідсотково виконана в середині січня: усі вчителі навчаться створювати медіа-презентації, працювати з масивами інформації, користуватись телекомунікаційними мережами й т.п.
Ось тільки в учителів залишається запитання, а де ж усе це застосовувати, якщо більшість шкіл мають 1‑2 комп’ютери на всіх із поцупленим програмним забезпеченням, що постійно глючить.
Четверте місце відвоювала заява очильніків міністерства про те, що й цього року, як уже п’ять років поспіль, школа вчасно на 100 відсотків забезпечена підручниками. Щоправда, ані вчителі, ані учні такої турботи на собі й цього року не відчули, а батьки як самотужки забезпечували своїх дітей підручниками, так і цогоріч продовжували це робити.
І в цьому році, як і в попередні, є непоодинокі випадки, коли у школі існує один підручник на п’ять учнів; або не всі підручники надруковані; або школи замовляли підручники одних авторів, а прийшли зовсім інші; або на клас учням дістається одна половина підручників українською, а друга – російською.
Може, за їхньою, тобто міністерською, статистикою, підручників дійсно надруковано в цьому році стовідсотково, але чомусь усім їх не вистачило. Тому вчителі й у грудні ще писали на сайті, що підручників, припустимо, з економіки, вони в очі не бачили.
П’яту сходинку посідає оприлюднений новий порядок проведення ЗНО у 2012 ріці. Сайт вибухнув реакцією одинадцятикласників, які поставили за мету бути в майбутньому році абітурієнтами. А весь "сир-бор" пояснювався просто: нововведення скасовує одне тестування – учні замість п’яти предметів мають вибирати тільки чотири, що обмежує їхні можливості вибору вищого навчального закладу. Але це ще не все –збільшується прохідний бал у сертифікаті зовнішнього оцінювання із профільних предметів із 124-х до 140 при вступі у ВНЗ. І це за умови, що навчальний рік закінчиться на місяць раніше через проведення в Україні Євро-2012.
Те, що підготовка до ЗНО для теперішніх випускників стала важливішою за саме навчання у школі, стало вже нормою. "Це просто облом – ну як так можна? І навіщо я вчила предмет, який мені тепер просто не потрібний", ‑ відреагувала на новини ЗНО одна з дописувачів на сайті.
А ось і шосте місце зі своїм моніторингом статусу та ролі українського вчителя в суспільстві. До листопада в міністерстві нічого не чули ані про статус, ані про роль учителя, тому зненацька вирішили видати наказ „з метою підвищення престижу педагогічної професії та утвердження високого статусу вчителя в українському суспільстві... провести моніторингове дослідження статусу та ролі вчителя в українському суспільстві у 2011-2012 роках”. Звісно, що вчителі почали ремствувати, відчувши, що доведеться наприкінці року заповнювати ще якісь анкети. А інші були в захваті, наприклад: "Я в ейфорії і ніяк не можу з неї вийти! Подумати тільки, через три місяці почну жити, як Людина, завдяки моніторингу!".
Моніторингове дослідження статусу та ролі вчителя ще триває, але наслідки підвищення статусу вчителя, безумовно, додадуть підстав залишатись події в десятці найзначніших.
Сьомий щабель гучних цьогорічних подій посів "електронний вступ" у вищі навчальні заклади. Ви коли-небудь чули "крик душі"? Ось так на сайті розривались душі абітурієнтів, які „електронно” надіслали свої документи у ВНЗ. Ці крики можна порівняти тільки з лементом, що виливався в коментарях одинадцятикласників, які по півтора-два тижні чекали на оприлюднення результатів зовнішнього тестування.
"Незлим тихим словом" згадували й розробника програмного забезпечення електронного вступу, і замовника – усе міністерство освіти на чолі з керманичем. Міністерство заспокоювало "тестовим режимом" електронного вступу, за кілька днів його таки налагодили, але, з оглядом на те, що редакційний сервер просто "лягав", електронний вступ потрапив таки в десятку знакових освітянських подій.
За восьме та дев’яте місця гідно боролись "Основні орієнтири виховання учнів 1‑11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України" та "Національна стратегія розвитку освіти України на 2012‑2021 роки". Відгуків на перший міністерський документ на сайті було більше в порівняння із другим, але Національну стратегію жваво обговорювали громадські організації, що додало їй вагомості.
Проте в них є і спільне – багато вірних слів без конкретики, амбітність окреслених цілей і завдань без механізмів реалізації та... відсутність „міцних” висловлювань учителів у коментарях. Дописувачів було багато, але всі вони були якісь знесилені та помірковані на зразок "ну хай буде", "пережили голод, переживемо й достаток" тощо. Мабуть, така "пасивна активність" тих, хто висловлювався на сайті, і не дала можливість цим подіям досягти більш високого результату.
А замикає десятку знакових освітянських подій, як не дивно, Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. Ще трішечки, і він би зовсім вилетів із топу. Прикро, що подія, яка відбувається раз на десять років, не зайняла гідного місця та не стала лідером резонансних явищ у освітянській спільноті. Ті, хто писав на сайті, були подекуди вкрай здивовані, бо вперше про нього почули, та дякували нашому сайту, який про цей з’їзд бодай згадував. Розгорнуті коментарі шли тільки із приводу одностайності голосування на освітянському з’їзді за те, "чого немає й бути не може, що нікому не потрібно".
Може, заплановані на наступний рік з’їзди вчителів-предметників піднімуть роль і значення подібних масових освітянських заходів і підвищать їх рангове місце.
Незаперечно, що подій у середній освіті цього року було більше. Серед них є такі, що гідно боролися за топове місце, але, як кажуть, не судилось. Це й акції протесту освітян навесні цього року, і підвищення заробітної плати вчителям п’ять разів протягом року, і помилки в тестах при зовнішньому незалежному оцінюванні, і розроблені стандарти початкової освіти, і схвалення закону про вищу освіту тощо.
Задля порівняння можна навести список найбільш значущих подій у освіті за версією міністерського сайту, де керівники регіональних управлінь освіти і науки спільно визначили десятку найпомітніших подій освіти України у 2011 році:
1 ‑ ІІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти;
2 ‑ затвердження Кабінетом Міністрів України Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти;
3 ‑ Форум міністрів освіти європейських країн "Школа ХХІ століття: Київські ініціативи";
4 ‑ Дні освіти і науки України в Російській Федерації;
5 ‑ Всеукраїнська естафета педагогічних інновацій "Нові горизонти української школи";
6 ‑ виконання Державної програми "100 відсотків";
7 ‑ Перша Всеукраїнська виставка-звіт дитячої творчості "Країна юних майстрів";
8 ‑ Державна премія України в галузі освіти;
9 ‑ Національна рамка кваліфікацій;
10 ‑ нові Державні стандарти професійно-технічної освіти.
Напередодні святкування Нового 2012-го не будемо порівнювати й обговорювати причини різного бачення знакових освітянських подій. Навіть не поставимо під сумнів третю та четверту позиції рейтингу – може дійсно, усі як один, керівники обласних управлінь згадали про «Форум і Дні» та визначили їх як важливі для розвитку освіти у своїх регіонах, бо кожний має право мати власну точку зору.
Але нагадаємо, що жоден рейтинговий топ не може бути стовідсотково об’єктивним. Не наполягаю, що складений Топ-10 є істиною в останній інстанції. Тому за бажанням кожний може вибудувати власний цьогорічний топ-10, або рейтинг найбільш значущих освітянських подій у своєму регіоні чи окремій школі. Принаймні, буде нагода скористуватись ним на вчительському новорічному капуснику, коли всі міністерські "домашні завдання" з надолуження прогалин у комп’ютеризації учителів та анкетування про статус учителя будуть виконані.
А як написала одна пересічна вчителька, гостра на язик, – скоріше б цей рік освіти спливав, а наступний хай оголосять хоча б роком спорту чи ще чогось.
З Новим 2012 роком вас, освітяни! Хай вам поталанить працювати так, як хочеться, без будь-яких "резонансних подій".
Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".
Немає коментарів:
Дописати коментар