Аналізуємо новелу

М. Хвильовий «Я(Романтика)»
Стильові ознаки новели.
 Розповідь від першої особи. Драматизм. Внутрішні монологи героя. Відсутність безпосередньої авторської оцінки. Лаконізм. Виразні художні деталі.Глибокий психологізм. Відмова від традиційного описового реалізму. Часові зміщення. Зіткнення віддалених епізодів. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії. Змістове згущення. Символічний зміст образів, деталей. Своєрідність зорового та звукового тла подій.
Образна система новели
 • матір ( Марія — Божа й вселюдська мати — центральний гуманістич¬ний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення);
 • доктор Тагабат («людина з холодним розумом і каменем замість серця», безглуздо жорстокий п'яниця й людожер);
• дегенерат (вартовий революції з душею «палала з гільйотини»);
• Андрюша (людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі»);
• інсургент «Я» —- образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні «Я» до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших — «Я думаю: так треба» («Я» — «м'ятежний» син — «чекіст, але й людина», комунар, що у вогні фана¬тизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст)
 Ідейно-художній зміст 
Новела «Я (Романтика)» має ліричний зачин. Саме з нього постає зри- мий, реальний образ матері-України: «З далекого туману, з тихих озер загір¬ної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна... І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом». Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві хрустальні росинки». Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели. З одного боку — це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв'язана з матір'ю. М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «Я — чекіст, але я і людина»,— підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м'ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття. Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї ері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав жроню». І це в ім'я революції, в ім'я дороги до загірних озер невідомої красної комуни...». Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчи- міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину лови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична ^аність ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розу- ня добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я». «Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Цими [ними словами закінчується трагічна новела — драма роздвоєності люд- ої особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вби- блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально вечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх. Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям рстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, іти добро в ім'я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата. Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, дилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витри- з дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл... Проблематика твору Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, тра¬диційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фаль¬шивої романтики — з другого. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе. . Проблематика носить надчасовий, філософський характер.